Ви вже на сторінці № 3

У четвер ввечері біля 20.00 нам передзвонили із митниці: Матеріали соціального призначення розмитнені. Матеріали медичного призначення залишаються на місяць закритими. Карантин чи щось таке, поки не буде дозволу із Києва.

Цього вечора більшість із нас поїхала у інше ромське село. Це село настільки бідне, що здебільшого у них не має грошей для оплати електроенергії. Це означає, що будинки знеструмлені і як наслідок цього щурі відкусують дітям носи та вуха та пошкоджують їх обличчя назавжди. Це дійсно правда. Ми були там. Це ж ясно, тому що поряд із селом знаходиться велике сміттєзвалище міста Ужгорода.

На щастя у нас в автомобілях були ще мішки із одягом. Отже ми не повинні були йти із порожніми руками. Що там відбувалося, не можна описати. Також наступні фотографії не можуть показати, наскільки бідні в дійсності ці люди.

Фото: 1. Розподіл у ромському селі у барона № 2

Як я повинна коментувати такі фотографії? Мені просто дуже боляче. Перш за все коли я бачу дітей. Вони були такі щасливі із-за таких незначних речей, які вони отримали.